Марія Стахів
Редакторка EdEra
08 Квітня 2024
Історик Андрій Когут та журналіст Богдан Логвиненко говорили з CEO EdEra Іллею Філіповим про особисті історії, пошуки свого коріння та як повернути втрачену пам’ять про минулі покоління.
Запис розмови дивіться на YouTube.
Початок російського повномасштабного вторгнення став тригером до зацікавлення нашим минулим. Як на глобальному рівні, так і на особистому. Ми зрозуміли, що ця війна як про знищення історії України в цілому, так і про знищення персональної історії кожного з нас зокрема. Тому варто дізнаватися, розпитувати, фіксувати історії свого минулого. Найкращий час для дослідження — саме зараз. Особливо, коли мова йде про деокуповані території чи території, що перебувають під ризиком окупації. Необхідно зафіксувати історію населених пунктів, родини, країни, щоб зберегти та відновити власну пам’ять.
Ми в Ukraїner до початку повномасштабного вторгнення зробили архів за кордоном, щоб у випадку ядерки всі наші аудіовізуальні матеріали про Україну збереглись. Це архів усього відзнятого нами до 2016 року. Важливо мати й свій персональний архів, і архів роботи, якою ви займаєтеся.
Навіщо ж нам досліджувати історію свого роду?
По-перше, це цікаво. Це квест, що стосується нас безпосередньо.
По-друге, це дає можливість зрозуміти історію. Вона постає не набором пропагандистських гасел, а подій, які справді відбувались із нашими близькими, наприклад, війни, депортації, репресії. Так історія стає приземленішою. Це більше не далекі сторінки підручника.
По-третє, історія крихка. Коли ми живемо в умовно безпечних місцях, то забуваємо, що важливі документи можуть зникнути за секунди. «Пізніше» може не настати. Наслідки воєн XX століття — це знищені або переміщені документи. Стільки питань залишилося без відповідей.
Ми зробили 130 інтерв’ю на тему Голодомору з Музеєм Голодомору. Тоді ця тема не була мені такою близькою, як після початку дослідження власного роду. В моєму родинному дереві виявилось приблизно 20 людей, яких зачепив Голодомор.
Дослідження роду може пояснити ірраціональність мислення і повернути до розуміння, яке зможе змінити якісь стереотипи в голові.
Дослідження свого минулого може сильно вплинути на сприйняття теперішнього. Нам потрібно вибудовувати якісний інститут пам’яті. Коли у 2015 відкрили доступ до архівів КГБ, це був великий крок до розуміння й особистої історії. Пам’ять може стиратися дуже швидко. Так само швидко ми можемо перетворитись на когось іншого.
Частина роду мого роду брала участь в Медвинському повстанні. Нащадки цих людей зараз в росії, вважають себе росіянами та підтримують війну проти нас. Тобто за 2–3 покоління змінився весь світогляд і цінності. Люди не розголошували свої історії десятиліттями, бо не хотіли поставити своїх дітей під загрозу. З’явилося покоління, яке просто не передало інформацію.
Хто в Україні займається дослідженням пам’яті?
Якщо мова йде по сучасні події і Євромайдан, тут ситуація краща, ніж раніше. Є багато організацій (Організація усної історії, Музей Майдану та Інститут національної пам’яті), які фіксують сьогодення. Це дає змогу повертатися до історії раз за разом. Люди щоразу пам’ятають інше, тому варто повертатися до таких розмов. Адже те, що ми пам’ятаємо, — це, певною мірою, і вплив подій та інформації, яку ми споживаємо і як ми себе осмислюємо.
З 2015 року завдяки декомунізаційним законам та закону про доступ до архівів КГБ ми можемо запитати будь-що і не пояснювати причин інтересу. Поширення прочитаного в архівах — також індивідуальна відповідальність. Архіви МВС або обласні архіви нацполіції, наприклад, розповідають про депортації.
Після 2014—15 років багато молоді звернулося до архівів, адже до цього багато старших людей не хотіли розповідати, що сталося в родині (хтось був репресований, засланий до Сибіру, Центральної Азії), бо переживали, що ця інформація негативно вплине на кар’єру та майбутнє дітей, онуків і правнуків. Для людей, що виросли в радянському союзі це інформація, яку краще замовчувати. Проблема непроговореності насправді глобальна.
Якщо тема роботи з архівами вас зацікавила і ви хочете навчитися якісно працювати з архівними документами в межах дослідження свого родоводу, рекомендуємо онлайн-курс про роботу з архівами від EdEra «Розсекречені»
Через росіян ми маємо саме таку ситуацію з історичною пам’яттю.
Створювалася система, в якій у тебе практично не було шансів лишитися українськомовним. Дисиденти залишились українськомовними всупереч, виглядаючи для інших дивно та чужорідно. Для оточення вони були прикладом: якщо ти будеш говорити українською і боротися проти русифікації, то тебе спіткає така ж доля як, наприклад, Стуса.
Якщо ти говорив українською — то відчував себе умовним «фріком». У голови вбивалося переконання, що українськомовна людина — людина з села. Ти не маєш хорошої освіти, ні на що не претендуєш. Російське прізвище, мова і партія відкривають можливості. Телебачення, книговидання, підручники — все російською. Колись українською видавали так мало книг, що можна було купити все одразу.
Скоро вийде фільм «Будинок «Слово»» — слідкуйте. Також є «Мовити» — безкоштовний курс про перехід на українську мову. Вже є дві частини. Перша частина навчить, як залюбитися в українську, а друга допоможе стати носіями мови.
Як зберігати минуле для майбутніх поколінь?
Робити персональний архів і архів своєї роботи — важливо. В родовому дереві має бути багато стейкголдерів, які зацікавлені в дослідженні, щоб передати інформацію далі. MyHeritage допомагає побудувати родинне дерево, додати фотографії. Там є функція ШІ з Face ID: коли ви додаєте фото старшої людини, а потім немовляти, то часом ШІ може доволі точно визначити, хто зображений на фото, та визначити рік, коли його знято. Крім MyHeritage, можна заритись в сайт «Рідні».
Зверніть увагу на родинні альбоми — підпишіть фотографії вже сьогодні, щоб не сподіватися на ШІ.
Їхати з альбомом незнайомих людей до інших незнайомих людей може здатись дивним, але це процес дослідження. Лайфгак: можна не лише підписувати фото, а й записувати відео людини, яка перебирає і коментує їх.
З чого починати досліджувати рід?
Закрити MyHeritage і йти до батьків розпитувати. Сходити на цвинтар, де поховані рідні. Провести домашню роботу перед тим, як звертатися до архіву: імена, роки народження, місця народження. Знайдіть відповіді на запитання:
- Як звали дідуся і прадідуся?
- Як по батькові?
- Коли вони народилися?
- Де народилися?
- Як мінялися прізвища?
- Використайте сімейні застілля)
- Фотографуйте могили з датами й потім пишіть в архів.
Коли це все ви зробили, то маєте купу інформації. Далі заґуґліть її, пошукайте в базах даних (наприклад, польських). Можна піти на сайт FamilySearch.
На Ukraїner є матеріал «Як досліджувати свій рід», який містить і російські сервіси. Їх варто перевірити, поки все не закрили.
До архіву можна йти й одразу, але чим більше інформації ви маєте до цього, тим більше вам допоможуть. Чим в більшу кількість архівів ви напишете, тим імовірніше отримаєте відповідь.
Наступні кроки — дізнатися, що відбувалося з вашими родичами.
Перевірте архів Міноборони (якщо вони служили в армії), російські сайти «Меморіал» та інші (якщо ваші родичі воювали), архів СБУ та обласні архіви (якщо їх репресували).
Досліджувати жіночу гілку родини набагато складніше. Треба переглядати, хто хрестив дітей. Окремою проблемою є використання прізвищ та прізвиськ, особливо в селах. Іноді в хід йдуть навіть ДНК-тести. З ними можна визначити збіги. Спробуйте встановити найстаршу дитину і простежити шлюби, щоб знайти імена батьків і прізвище матері. Ще один спосіб — господарські книги. Їх можна знайти з 1944 року — в них описані господарства і їх склад. Все, що старше 75 років, має бути відкритим для користувачів. Можна делегувати дослідження генеалогам. Або принаймні його частини.
Зверніться до архіву. Зараз це можна зробити навіть імейлом. На сайтах архівів є приклади звернень, які можна використати. Тільки не робіть це анонімно. Згадайте всі можливі дані.
Якщо ви шукаєте людину, яка загинула під час Другої світової війни — спробуйте дослідити російські сайти («Подвіг Народа» і «Меморіал»).
Я отримав невелике дослідження про свій рід від далекого родича, для якого я був чотириюрідним кимось. Це фото папірця, написаного від руки у 89–90 році.
Але завдяки йому я зміг відновити велику кількість контактів. У багатьох навіть цього немає. Тому для себе вирішив, що в моєму родовому дереві має бути багато людей, які зацікавлені в дослідженні, яким цю інформацію можна передати.
Я користуюся MyHeritage, будую там дерево, зберігаю фотографії. А ще максимально детально заповнюю та зберігаю профайли.
