EdEra
EdEra

Турбота про тих, хто турбується: як учителям берегти себе й лишатися стійкими

Наталія Вовкула


Експертка курсу «Основи психопідтримки: як вчителям працювати з дітьми, які пережили травматичні події», методистка, педагогиня, практична психологиня.

Володимира Махукова


Експертка курсу «Основи психопідтримки: як вчителям працювати з дітьми, які пережили травматичні події», магістр педагогіки, освітня експертка, супервізорка ігропрактиків

Працювати з дітьми, які пережили втрату, страх чи біль, — це завжди більше, ніж просто викладати предмет. Ми чуємо їхні історії, відчуваємо їхнє мовчання, помічаємо раптові сльози чи сміх, за якими ховається щось глибше. Іноді після уроків здається, що частинка їхнього болю залишається у нас всередині. Але це не слабкість — це свідчення того, що ми здатні відчувати й співчувати. Саме тому так важливо знати, як попіклуватися про себе.

Чому необхідно дбати про себе 🫂

Така турбота — не примха, а важлива умова, щоб залишатися уважними й надійними у школі. Адже вашим учням та ученицям потрібні дорослі, які зможуть підтримати у складні моменти й водночас зберегти власну рівновагу.

Проте бувають дні, коли ми настільки виснажені, що навіть дрібні справи здаються непосильними. Може з’являтися відчуття провини, тривога через невтішні новини, повітряну небезпеку чи особисті турботи. У такі моменти легко відчути спершу роздратування на дітей, батьків чи школу, а потім сором за ці емоції. Тіло також реагує: напруга, головний біль, поверхневе дихання, труднощі з концентрацією. 

Ці відчуття й реакції нормальні. Це не слабкість, а сигнал, що час уповільнитися й подбати про себе.

Маленькі кроки до власної рівноваги 👣

Бути поруч із дітьми, які несуть у собі біль і втрати, — це велика відповідальність. Щоб залишатися для них опорою, важливо не забувати й про себе: дбати про власні сили, помічати сигнали тіла й емоцій, мати маленькі щоденні ритуали відновлення. Саме дорослі, які дбають про себе, можуть по-справжньому підтримати дитину.

Спершу зупиніться та уважно прислухайтеся до себе. А потім дайте відповіді на кілька запитань.

  • Які емоції я приношу з роботи додому?
  • У яких частинах тіла відчуваю напругу? 
  • Чи дозволяю собі ці почуття без провини?

Така коротка перевірка допоможе краще зрозуміти власний стан і вчасно почати діяти.

Упродовж дня важливо мати маленькі підтримувальні ритуали. Після насиченого уроку чи складної розмови може допомогти простий крок: вийти в коридор, відкрити вікно, зробити ковток води. Перед наступним заняттям корисно провести хвилинку в тиші — відчути опору стільця й підлоги, зробити кілька спокійних вдихів.

А коли учень чи учениця ділиться складними емоціями чи пережитим досвідом, можна подумки нагадати собі: «Я роблю все, щоб бути опорою для дитини, і якщо стане складно, колеги та інші дорослі допоможуть зберегти цей простір 
безпеки», — адже ви не самі допомагаєте дітям почуватися у безпеці.

Підтримує і «острівець спокою» в класі: фото, цитата, рослина або будь-яка річ, яка повертає рівновагу. Один погляд, і виникає відчуття, що світ не обмежується сумом і тривогами. Запитайте себе, що у вашому просторі може стати точкою опори, які слова та образи стануть у пригоді у важкі хвилини. Саме такі маленькі, але дієві практики щоденного відновлення допомагають зберігати внутрішню рівновагу й не розчинятися в чужому болі. Вони нагадують, що ви маєте право на власний простір, тишу і відновлення.

Подвійна роль учителів в умовах небезпеки ❤️‍🩹

Під час повітряної тривоги чи іншої стресової ситуації в школі вчитель чи вчителька одночасно виконує дві ролі — людини, яка сама переживає страх і реагує на небезпеку, та відповідального дорослого, який має зберігати спокій, організувати дітей та підтримати їх. У буденному житті це потребує чимало сил, а під час реальної загрози відчувається ще гостріше.

Коли педагог має власний травматичний досвід, наприклад, пережив обстріли чи втратив близьких, реакція на тривогу може бути інтенсивнішою: з’являється тремтіння, коротка дезорієнтація або, навпаки, надмірна метушливість. Це нормальні фізіологічні прояви стресу. Саме тому необхідно тренувати навички, що допоможуть бути зібраними під час загрози й дозволять швидко стабілізувати свій стан.

Якщо ви відповідаєте за дітей та маєте власний травматичний досвід, що впливає на поведінку в стресових ситуаціях, пам’ятайте про такий порядок дій:

01Разом із дітьми дістатися безпечного місця
02Стабілізувати власний стан
03Підтримати дітей

Регулярна турбота про себе впливає на те, як швидко і якісно ви можете стабілізуватися під час стресової події. Якщо зазвичай ви знаходите час для відновлення й дбаєте про свій емоційний стан, то в момент небезпеки легше зможете повернути ясність мислення, діяти впевнено й підтримати дітей. А ще так ви дасте учням та ученицям важливий приклад: навіть у час війни можна дбати про себе, жити повноцінно й залишатися стійкими разом.

Тренування навичок: як діяти зібрано в момент небезпеки ✍️

У критичних ситуаціях ми спираємося не на теоретичні знання, а на те, що вже вміємо робити. Тому маршрут до укриття та порядок дій потрібно відпрацювати так добре, щоб робити все автоматично. Це допомагає діяти зібрано, швидко й без зайвої метушні, навіть коли рівень стресу високий.

Регулярні тренування з учнями та ученицями — не формальність, а вправа на злагодженість. Вони допомагають дітям чітко розуміти, що робити під час тривоги, а педагогові — спиратися на організованість класу. Коли всі знають алгоритм і діють разом, це знижує емоційне навантаження на вчительку чи вчителя і залишає більше ресурсу для власної стабілізації.

Алгоритм дій під час повітряної тривоги може бути таким (адаптуйте його під потреби вашого закладу):

  1. Спокійним голосом оголосіть: «Діти, повітряна тривога. Беріть речі та йдіть за мною».
  2. Переконайтеся, що діти йдуть парами, тримаючись за руки або просто поруч одне з одним. 
  3. Можна зробити короткий ритуал — це знижує тривожність і підтримує відчуття спільності. Наприклад, рухатися в ритмі пісні «Крокуй до укриття» (ТНМК & Світлана Ройз).
  4. Під час руху та вже в укритті зберігайте рівний голос, чіткі рухи й зв’язок із тим, що відбувається навколо. Якщо відчуваєте, що з’являється відчуття паніки, допоможуть прості техніки стабілізації:
    • фраза-нагадування: «Я зараз тут. Ми разом. Ми діємо правильно»;
    • фокус на відчуттях: «Я йду і відчуваю тверду опору під ногами. Я чую голоси дітей. Я бачу світло»;
    • швидке заземлення: посмакувати льодяник, вдихнути аромаолію з насиченим запахом або ритмічно дихати «два кроки — вдих, чотири — видих».

Якщо не вдається швидко повернути собі контроль і ви відчуваєте, що стан погіршується — покличте колегу на допомогу. Це нормально й необхідно. Так само важливо, щоб таку взаємодію заздалегідь відпрацьовували на рівні закладу: хто підстрахує, як розподіляються ролі, як передати відповідальність у критичний момент.

В укритті: як стабілізувати себе й підтримати дітей 🤞

Спочатку стабілізуйте себе — і лише потім допомагайте дітям. Принцип той самий, що й у літаку: спершу «киснева маска» має бути на дорослому. Декілька простих дій допоможуть повернути відчуття контролю.

Усвідомте й назвіть свій стан. А далі підтримайте себе діями, які допомагають заспокоїтись: попийте води, зробіть перекус, влаштуйтеся зручніше. Сядьте, поставте ноги на підлогу, відчуйте опору; обіпріться спиною об стіну чи стілець; зробіть кілька повільних видихів, розслабте плечі та щелепу. Можна також змінити позу, встати або навпаки сісти, щоб тіло «заземлилося».

Після цього скористайтеся вправами зі своєї «скарбнички самодопомоги». Якщо відчуваєте ресурс, оберіть одну з практик, яку можна зробити разом із дітьми. Бажано мати кілька напоготові — вони допоможуть і вам, і класу. Якщо ж ви відчуваєте виснаження, зосередьтеся спершу на власній стабілізації.

Приклади вправ, які підходять для роботи з дітьми:

«Зробімо разом повільний вдих і видих. Відчуйте, як ноги стоять на землі. Ми в укритті, ми разом»
Заспівати коротку знайому пісню
Намалювати «місце, де мені добре»
Пограти в гру «назви три речі, які ти бачиш / чуєш / відчуваєш»

Після складної події: як подбати про власний стан 👤

Після стресової ситуації важливо знайти час для відновлення. Це дозволить нервовій системі повернутися до рівноваги.

Зверніться до своїх звичних способів заспокоєння: коротка прогулянка, чашка чаю чи кави, смачна їжа, кілька хвилин тиші, легкі фізичні вправи, дихальні техніки або улюблена медитація. Допомагає й простий «щоденник підтримки / вдячності» — запишіть, що саме полегшує ваш стан після таких подій. Не соромтеся поговорити з колегами чи шкільним психологом, якщо відчуваєте потребу поділитися пережитим.

Якщо тривога, напруження чи роздратованість довго не минають або повторюються занадто часто, варто звернутися по фахову підтримку — до психотерапевта чи психіатра. Це не ознака слабкості, а відповідальність за власний добробут.

Пам’ятайте: вам не потрібно бути «залізними». Спокій учителя або вчительки — не про відсутність страху, а про здатність діяти попри нього. Коли дорослі вміють стабілізувати себе, діти поруч відчувають більше безпеки.

Щоб дізнатися більше про те, як підтримувати себе 
та учнів, проходьте безплатний онлайн-курс «Основи психопідтримки: як вчителям працювати з дітьми, 
які пережили травматичні події».

Онлайн-курс «Основи психопідтримки: як вчителям працювати з дітьми, які пережили травматичні події» розроблено благодійною організацією Ukraine Children’s Action Project та Національним центром готовності до катастроф Колумбійського університету у співпраці з українською edtech-компанією EdEra, щоб підтримати українських педагогів і надати їм знання та навички у сфері травма-інформованого підходу до навчання.

700 000 підписників стежать за нами в соцмережах!

Приєднуйтеся і ви! Обіцяємо — жодного спаму! Лише корисна інформація