ІСТОРІЯ УКРАЇНИ В ІСТОРІЯХ: ЛЕКЦІЯ 23

Українська СРР в умовах нової економічної політики,
1921-1928 рр.

Історія про створення СРСР, націонал-комуністів та українське національне відродження.

Відео 1
Відео 2

Утворення СРСР та НЕП

20-30-ті роки стали недовгою перервою між двома світовими війнами. Проте спокійними їх назвати важко. Це був час загальної радикалізації. Розгорнулося протистояння між двома основними ідеологіями — націоналізмом та комунізмом, кожна з яких встигла досягти своїх крайніх неприємних форм — тоталітаризму.

Націоналізм підживлював відчуття зверхності у переможців Першої світової війни та бажання реваншу у тих, хто цю війну програв. На сході Європи та півночі Азії перші у світі радянські держави проголосили своєю ціллю побудову комуністичного суспільства. Небачені доти зміни суспільного устрою, що планували провести комуністи, за браком будь-якого попереднього досвіду, набували характеру величезного соціального експерименту, про результати якого можна було лише здогадуватися.

Співучасниками, але водночас і заручниками цього експерименту, стали й українці. У 1921 році, після поразки Української революції та затяжної громадянської війни, більшовики зуміли встановити свою владу над більшістю українських земель. Владу рад у ході війни проголошували під знаменами Української соціалістичної радянської республіки (УСРР) зі столицею в Харкові. У 1920 році РСФРР та УСРР підписали союзний договір про об'єднання основних наркоматів (тобто міністерств). 30 грудня 1922 p. проголосили створення Союзу Радянських Соціалістичних Республік, до складу якого увійшли чотири радянські республіки, включно з УСРР. У січні 1924 року прийняли першу Конституцію СРСР. Через рік, у 1925 році нова Конституція офіційно затвердила входження республіки до Радянського Союзу.

Радянський Союз мав кілька рівнів управління. Вищі органи федерації відповідали за зовнішню політику, збройні сили, транспорт і зв'язок. Вони ж розробляли плани розвитку господарства, бо економіка мала бути централізованою. Столицею держави стала, несподівано, Москва. Що також була столицею і РСФРР. Підозріло, але окремої російської комуністичної партії не створили. Республіки, що входили до Союзу мали конституційне право на вихід, однак механізму виходу так і не розробили.

На початку 20-х років більшовики, подібно канатоходцю, балансували на дуже хиткій линві. Наступ на Європу, з метою розпалити вогонь світової революції, потух на Віслі. Вони опинилися у міжнародній ізоляції. За Ризьким договором, що завершив польсько-радянську війну, більшовики були змушені покинути Західну Україну та ще низку земель. Польська загроза та боязнь «петлюрівського реваншу» надалі не давала їм спокою.

Село терпіло, але не любило більшовицьку владу. Ці почуття були взаємними. Як наслідок — спроби більшовиків укріпити свою владу в Україні проходили під акомпанемент регулярних селянських повстань, які доводилося придушувати силою.

І останнє, але не за важливістю: політика воєнного комунізму провалилася. Особливо тяжкою для селян була політика хлібозаготівель і так звана продрозверстка, коли у них вилучали фактично всю вироблену продукцію. Вкупі з розрухою після тривалих військових дій та катастрофічною засухою, результат був трагічним.

У 1921-23 роках на півдні Україні та інших регіонах, що традиційно були основними постачальниками зерна, розпочався голод. За оцінками, приблизно 3,5 млн українських селян голодували в піковий період. Врятувати їх вдалося лише завдяки міжнародній допомозі доброчинних організацій. Зокрема, найбільший вклад зробила Американська адміністрація допомоги.

Щоб втриматися на плаву, більшовикам потрібно було змиритися з важкою для них реальністю: побудувати комуністичне суспільство та провести світову революцію наскоком не вдалося. Тому, варто було піти на ряд тактичних поступок, що дадуть можливість виграти стратегічно.

У 1921 році Володимир Ленін, лідер більшовиків, проголошує нову економічну політику (неп). Назва натякає, що вона мала бути відмінною від старої, тобто від політики воєнного комунізму. Більшовики спробували примиритися з усіма незадоволеними, насамперед з селянами, і повернули елементи ринкової економіки.

Американська адміністрація допомоги

Володимир Ленін

Нова економічна політика передбачала:

повернення торгівлі, грошей та найманої праці;
заміну продрозверстки продподатком. Він був менш жорстким і фіксованим. Усі залишки селяни могли лишати собі і розпоряджатися ними як завгодно. Бідноту взагалі звільняли від сплати податку. Вижати бажане з селян держава могла через «ножиці цін», коли штучно занижували ціну на купівлю с/г товарів і завищували ціни на промислову продукцію;
частину середніх та дрібних підприємств, насамперед збиткових, передавали у приватну власність;
великі підприємства лишалися у власності держави. Підприємства однієї галузі об'єднували у трести за територіальною ознакою. Вони отримували виробничу автономію. Така система заміняла главки, коли діяльністю підприємств керували повністю централізовано.
унаслідок нової економічної політики з'явився цілий прошарок людей, що піднялися завдяки дозволу приватної ініціативи — різноманітні торговці, підприємці, біржовики, яких недолюблювали і називали непманами. На селі негативне забарвлення почало набувати слово «куркуль», яким називали багатого селянина.

Нова економічна політика, як гібрид соціалізму та капіталізму, давала свої плоди. Промисловість та сільське господарство відновлювалися швидко і навіть почали перевершувати за показниками довоєнні роки. Як тільки підзібрали зайвих коштів, у 1925 році більшовики проголосили курс на індустріалізацію. Це стало першим тривожним дзвіночком для всіх, хто скористався перевагами непу. Особливо для непманів, яких обклали додатковими податками і почали наступ на їхні політичні права. У 1928 році нову економічну політику згорнуть.

Націонал-комуністи

Подібно до непу, більшовики розпочали і нову національну політику. У 1923 році проголосили коренізацію, місцевим варіантом якої стала українізація. Це був шанс для прихильників політичного напряму націонал-комунізму.

Ідея про те, що соціалістична революція принесе звільнення не лише соціальне, але й національне з'явилася серед українських більшовиків ще за часів Української революції. Суттєво позиції націонал-комуністів посилилися, коли у першій половині 20-их років до лав більшовиків вступили представники українських партій комуністичного спрямування (так на початку були й інші партії). Вони вважали, що подолати відчуження між селянством та робітничою радянською владою можна лише, якщо влада заговорить мовою цього народу.

А проблеми були значні. На початку 20-х років, половина членів Комуністичної партії України були росіянами, українці становили лише п'яту частину.

Приблизно стільки ж на пристойному рівні володіли українською. Це різко дисгармоніювало зі складом населення українських земель під владою більшовиків, де українці становили до 80% усіх жителів. Тому партійці були одними з тих, хто виступав проти українізації.

Проте, ситуація була не на користь противників українізації. Наркоми освіти УСРР Олександр Шумський та Микола Скрипник послідовно впроваджували її як політику. До кінця 20-х років, частка українців у КП(б)У та серед державних службовців зросла до більше половини; приблизно 70% діловодства вели українською; орієнтовно 80% загальноосвітніх навчальних закладів, ¾ технікумів та третина університетів навчали українською. Українська мова стала державною в УСРР.

Паралельно з цим, відбувалася кампанія з ліквідації неписемності (лікнеп) серед дорослого населення. На кінець 20-х років уже більше половини населення УСРР вміло читати, причому серед молоді рівень неписьменності був дуже низьким, а до кампанії активно залучали жінок.

Українізація дала поштовх до початку Українського національного відродження 20-их рр. — активного розвитку української культурно-мистецької сфери. Виникло ціле покоління молодих українських митців, що творили новий етап українського модернізму та самобутньої культури. Пізніше цей період назвуть «Розстріляним відродженням».

З'явилися літературні об'єднання, що орієнтувалися на селянство («Плуг») та робітництво («Гарт»), а також Ланка (пізніше МАРС) та ВАПЛІТЕ, які ви добре знаєте з курсу української літератури. У 1922 році виникає театр «Березіль» під керівництвом Леся Курбаса, який розпочинає пошуки нових форм вираження та відходу від реалістичного театру. У 1927 році відкрили Київську кіностудію, де розпочав роботу режисер Олександр Довженко. Художник Михайло Бойчук став одним із перших монументалістів в Україні та дав початок цілій школі «бойчукізму».

Лесь Курбас

Олександр Довженко

Михайло Бойчук

До України почали повертатися багато емігрантів, серед яких і Михайло Грушевський. Дійшло до того, що Микола Хвильовий виголосив знамените гасло «Геть від Москви!», закликаючи орієнтуватися на західну культуру. Економіст Михайло Волобуєв у своїй праці «До проблеми української економіки» обґрунтував колоніальний статус української економіки щодо російської та необхідність зміни цієї експлуататорської політики.

Михайло Волобуєв

Василь Липківський

З 1921 року навіть діяла Українська Автокефальна православна церква під керівництвом митрополита Василя Липківського. Автокефалію — церковну самостійність — вона проголосила за мовчазної згоди більшовиків. Комуністичний світогляд базувався на матеріалізмі, тому в ньому не було місця релігії. Ситуативна поступка не дала бажаного результату. Пізніше розпочалися переслідування діячів УАПЦ.

Отже, у 20-х роках націонал-комуністи проявили себе у політичній площині через політику «українізації» під проводом Олександра Шумського та Миколи Скрипника; в мистецькій сфері, де ключове гасло «Геть від Москви» виголосив Микола Хвильовий; і обґрунтували свої ідеї з точки зору економіки у праці Миколи Волобуєва.

Пізніше, радянська пропаганда назве це «націонал-ухильництвом», і скаже, що в теорії і практиці національної політики націонал-комуністи «переоцінювали і перебільшували значення місцевих особливостей». Одним словом, переборщили з пропорціями націоналізму та комунізму. А якщо ще точніше, то їхня думка перестала збігатися з думкою однією людини, що зібрала в московському Кремлі необмежену владу в свої руки.

⇦ Попередня лекція

Наступна лекція ⇨

Українська СРР в умовах нової економічної політики, 1921-1928 рр.

Українська СРР в умовах нової економічної політики,
1921-1928 рр.