Лекція 8: Національно-визвольна війна під проводом Б. Хмельницького середини XVII ст.

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ В ІСТОРІЯХ: ЛЕКЦІЯ 8

Національно-визвольна війна під проводом Б. Хмельницького середини XVII ст.

Історія про початок війни за незалежність, битви, угоди та перемир'я.

Причини Національно-визвольної війни:

селянство незадоволене покріпаченням;
дрібна шляхта незадоволена своїм становищем;
свавілля аристократів у містах;
козацтво незадоволене своїм становищем і розуміє свої можливості;
релігійне питання: утиски православних;
поява уявлення про окремішність народу, що проживав на українських землях.

Багато могутніх українських магнатів покатоличилися і ополячилися.У цій війні вони опинилися по той бік барикад і захищали устої Речі Посполитої. Отже, нащадки руських князів поступилися місцем борців за самостійність українських земель тим, чия політична ідея гартувалася в походах, війнах і степах — козацтву.

У 1647 році чигиринський підстароста Даніель Чаплинський напав на хутір Суботів Богдана Хмельницького. Пограбував його, а малого сина Хмельницького забив до смерті. Це стало приводом початку війни.

Хмельницький разом зі своїми синами і невеликим загоном втік на Січ, де переманив на свій бік козаків і розпочав повстання.

Богдан Хмельницький — український військовий і політичний діяч, гетьман, очільник Гетьманщини (1648–1657), керівник і ініціатор повстання, що переросло у Національно-визвольну війну.

Перед початком походу на українські землі, на відміну від попередніх ватажків козацьких повстань, Хмельницький вирушив у Крим, де домовляється про допомогу у війні з Річчю Посполитою. Обережний хан Іслам Ґірей ІІІ не поспішав оголошувати війни, проте дозволив ордам ногайських кочовиків під проводом Тугай-бея долучитися до повсталих козаків. Для обох сторін такий союз був вигідним: татари здобували військову здобич, а козаки вирішували питання кінноти, якої у них на той час у потрібній кількості не було.

Богдан Хмельницький

1648 р. — переможні Жовтоводська, Корсунська та Пилявецька битви. У цих сутичках військо Хмельницького і татар зіштовхнулося з місцевими шляхтичами. Повстання підтримав простолюд, який чинив бунти. Селяни і міщани нападали на маєтки знаті та магнатів і вирізали шляхту, священиків та євреїв. Протягом цього наступу козакам вдалося захопити ледь не до Варшави. Наближалась зима, а у Варшаві зібрався сейм, на якому обирали короля. Хмельницький вирішив повернутися назад.

На початку 1649 року новим королем обрали Яна ІІ Казимира, котрий спробував примиритися з козаками. Проте жодну зі сторін не задовольнили запропоновані умови, а тому військові дії відновилися.

Літом 1649 року на допомогу 100-тисячному війську козаків Хмельницького, рушив сам кримський хан Іслам-Ґірей з 40-тисячною татарською кіннотою. Вони взяли в облогу значну частину шляхетських військ у Збаражі. На допомогу поспішив сам король Ян ІІ Казимир і протиборчі сили зустрілися під Зборовим. Виявити переможця у битві не вдалося через бажання хана якнайшвидше завершити конфлікт. Йому було невигідно надмірне посилення козаків і остаточна поразка будь-якої з сторін.

Кордони Української козацької держави за Зборівським договором, 1694 р.

У результаті цієї кампанії підписали компромісний Зборівський договір. За його умовами:

Військо Запорізькє одержало самоврядність на території Київського, Чернігівського і Брацлавського воєводств;
40 тис. реєстру, інші козаки мали повернутися до панів;
державні посади на козацьких землях мали займати лише православні;
унію мали скасувати на найближчому сеймі;
польські війська, євреї та єзуїти мали покинути Україну;
повстанцям оголошували амністію;
було утворено Гетьманщину.

Гетьманщина або Держава Війська Запорізького — православне військове державне утворення з військовим адміністративно-територіальним поділом на полки і сотні.

Військо Запорозьке дійсно можна назвати військовою диктатурою, де влада належала провідній соціальній групі — козацтву. Однак, козацька держава поступово віддалялася від традицій військової демократії Запорізької Січі.

Поступово все більше влади зосереджувалася у руках гетьмана та старшини. Гетьман був головнокомандувачем війська і очільником держави. Козацька старшина формувала дорадчий орган при гетьмані — Старшинську раду, яка згодом все більше повноважень перебирала на себе. Так звані "чорні ради" рядових козаків втрачали першопочаткове значення. Залежно від того, яким чином складалися відносини у гетьмана та старшини, політичний режим коливався від авторитарного до олігархічного.

В економічному плані, на козацьких територіях скасовувалося кріпосне право та фільваркова система господарювання. Основою господарства ставало сільське господарство фермерського типу, з приватною власністю на землю. Більшу частину податків у скарбницю держави сплачували з оренди та мит.

Розвивалося й українське міщанство та купецтво, котре мало замінити традиційну роль єврейських громад. Провідною в державі була роль православної церкви, яка укріпила своє становище та мала тепер монополію на інтелектуальне життя українських земель.

Хмельницький вирішив силою змусити молдавського господаря Василє Лупу віддати заміж його дочку Розанду за Тиміша Хмельницького та схилити його до війни проти Речі Посполитої. Щоб втілити це прагнення, було організовано Молдавські походи, перший з яких відбувся у серпні-вересні 1650 р.

Хмельницький вирішив силою змусити молдавського господаря Василє Лупу віддати заміж його дочку Розанду за Тиміша Хмельницького та схилити його до війни проти Речі Посполитої. Щоб втілити це прагнення, було організовано Молдавські походи, перший з яких відбувся у серпні-вересні 1650 р.

1651 р. — битва під Берестечком. Це була наймасштабніша сутичка війни: за різними оцінками участь в битві взяли від 80 до 140 тисяч українців та татар і від 80 до 200 тисяч усього польського війська. Її долю вирішив відступ кримського хана під натиском артилерії. Під загрозою оточення, козацькі війська вимушені були організовувати евакуацію через болотисту місцевість. Особливою хоробрістю у бою відзначився Іван Богун, полковник і деякий час наказний гетьман.

Козацькі війська не зазнали великих втрат під Берестечком, бо зовсім скоро Хмельницький зібрав нову величезну армію під Білою Церквою. Проте поразка залишалася поразкою. Щоб припинити війну, гетьман вимушений був підписати Білоцерківський договір. За його умовами:

шляхтичам повертали маєтки у Брацлавському і Чернігівському воєводствах;
Гетьманщина обмежувалася Київським воєводством;
Реєстр зменшили до 20 тис.;
Козакам заборонили самостійну зовнішньополітичну діяльність

Хмельницький не дотримався угоди і вже наступного року пішов на Молдову, щоб втілити плани з одруження сина.

Кордони Української козацької держави за Білоцерківським договором, 1651 р.

1652 р. — переможна Батозька битва.

Тиміш Хмельницький (син Богдана) врешті одружився з молдавською принцесою. На жаль, через рік він помер у молдавському поході, коли намагався допомогти тестю.

1653 р. — Жванецька облога. Військам гетьмана та кримського хана вдалося заблокувати війська Яна Казимира, який знаходився у дуже плачевному становищі. Однак хан Іслам Ґірей дотримувався своєї звичної політики двох стільців і не бажав повного розгрому противника. А тому не дозволив добити польські війська. Облога Жванця закінчилася підписанням перемир'я, за яким умови Білоцерківської угоди було скасовано і чинності знову набув Зборівський договір. Хмельницький остаточно розчарувався в османах.

Після битви він вирушив до Переяслава, де у січні 1654 року скликав загальну військову раду козаків та прийняв московських делегацію від царя Олексія Михайловича на чолі з боярином Василієм Бутурліним. Вони привезли йому постанову Земського собору, що ще восени попереднього року прийняв рішення про прийняття Війська Запорозького під протекцію Московського царства.

Гетьман та козаки присягли на вірність царю і вимагали подібної присяги й від московських послів. Однак, ті відмовилися та обґрунтували це тим, що цар не присягає своїм підданим. Відмовилася присягати царю й значна частина полковників та козаків, зокрема Іван Богун. Ця подія увійшла в історію як Переяславська рада 1654 року.

Пізніше усну домовленість закріпили "Березневими статтями". За їхніми умовами:

Гетьманщина отримала протекцію московського царя;
усі права та вольності зберегли;
60 тис. реєстру;
Москва платила генеральній та полковій старшині;
гетьмана обирало військо;
Гетьманщині дозволяли зовнішні відносини з будь-ким, окрім Польщі і Туреччини;
на кордонах з Польщею виставляли московські залоги;
Москва зобов'язалася піти війною на Річ Посполиту.

Гетьман та московський уряд по-різному трактували зміст угоди. Для козаків це була, насамперед, військово-політична угода про визнання протекторату Москви, що передбачало військову допомогу у боротьбі з Річчю Посполитою. Московський цар розглядав угоду скоріше як визнання своєї влади на цих територіях, що крім того ж прекрасно вписувалося в давню ідею "збирання руських земель".

Війна Гетьманщини та Москви проти Речі Посполитої та туреччини, 1664-1656 рр.

1654-56 рр. — війна Гетьманщини та Москви проти Речі Посполитої і Туреччини.

Окрім війни з союзом Війська Запорозького та Москви, на Річ Посполиту прибув зоряний десант Швеції зі своїми союзниками. Шведи досить швидко окупували більшу частину Польщі, включно з Познаню, Варшавою та Краковом.

На сході перейшли у наступ і українсько-московські війська. У вересні 1655 року вони знову взяли в облогу місто Львів, захопили майже всю Білорусь.

Річ Посполиту від повного розгрому врятувала лише неприязнь між країнами-нападницями та непомірне марнославство московського царя. Цар Олексій Михайлович боявся подальшого просування шведів і зростання їхньої могутності, а тому пішов на мирову з Річчю Посполитою, в обмін на обіцянку стати польським королем після смерті Яна Казимира.

Без згоди Хмельницького, Москва підписує з Річчю Посполитою Віленське перемир'я у жовтні 1656 року.

А поки Віленське перемир'я, по суті, нівелювало Березневі статті, українсько-московську угоду і викликало справедливе обурення гетьмана та козацької старшини.

Хмельницький починає шукати нових союзників для продовження війни з Річчю Посполитою, присягнувши на вірність "лише собі, а не комусь з чужих монархів". В жовтні 1656 року Військо Запорозьке приєднується до антипольської коаліції разом з Швецією, Трансильванією (або Семигородом) та Бранденбурґом. Частково, до дій коаліції приєдналися і Молдова з Волощиною.

Однак, це не врятувало Військо Запорізьке від поразки у війні, яку значно наблизила смерть Хмельницького у 1657.

⇦ Попередня лекція

Наступна лекція ⇨