ІСТОРІЯ УКРАЇНИ В ІСТОРІЯХ: ЛЕКЦІЯ 20

Україна в Першій світовій війні

Історія про Україну та Першу світову війну

28 червня 1914 року у Сараєво, столиці Боснії, сербський націоналіст Гаврило Принцип вбив наступника австро-угорського престолу ерцгерцога Франца-Фердинанда. Дядько Франца-Фердинанда, імператор Франц-Йосиф, не дуже любив племінника, але для нього це стало справою принципу.

Австро-Угорщина оголосила Сербії ультиматум. Сербія погодилася, але частково. Австро-Угорщину це не задовольнило, і вона оголосила Сербії війну. Росія, як союзник Сербії, розпочала мобілізацію. 1 серпня Німеччина оголосила війну Росії (це вважають початком Першої світової війни). А ще через два дні Франції. Шлях до Франції пролягає через Бельгію, тому Німеччина ввела туди свої війська. Британія, як союзник Бельгії, оголосила війну Німеччині. Австро-Угорщина, як союзник Німеччини, оголосила війну Росії.

Прихильники різних поглядів акцентують увагу на різних причинах початку війни. Одні відзначають, що перед початком конфлікту найбільш хвацькі країни — Британія та Франція насамперед — встигли зробити більшу частину світу своїми колоніями. Новопостала Німецька імперія заявила про необхідність перерозподілу. Сформувалося два протиборчих блоки — Антанта: це Британія, Франція, Росія та союзники, і Троїстий союз, який після певних перетрубацій, трансформувався у Четверний союз Німеччини, Австро-Угорщини, Османської імперії та Болгарії з союзниками.

Ще одна важлива причина — це зростання рівня мілітаризму та шовінізму. Війну розглядали не тільки як ефективний засіб вирішення державних справ, але й як заняття благородне та необхідне.

На практиці, військові будні перетворилися на гниття у сирому і брудному окопі, в очікуванні смерті або від граду ворожої артилерії, або від хімічної зброї, або від хвороби. Тисячі солдатів гинули від кулеметів за ділянку землі у кілька кілометрів, що зрештою не мало ніякого сенсу. Перша світова стала війною, що покінчила з уявленням про війну як благородну справу, і змінила наше уявлення про масове насильство.

Перед початком війни її учасники мали свої плани щодо українських земель. Росія прагнула приєднати Галичину, Буковину та Закарпаття. Австро-Угорщина поклала око на Волинь та Поділля. Німецькі правлячі кола спали і мріяли про родючі та багаті на ресурси українські землі, що стали б ідеальною колонією для подальшого освоєння. Поляки мріяли про відновлення своєї держави в «історичних кордонах», куди входило все Правобережжя. Румунія була не проти відтяпати Буковину.

Українців Перша світова війна застала по різні боки фронтів. Українці Австро-Угорщини оголосили, що підтримають свою країну у війні проти царської Росії, майже одразу після початку. 2 серпня 1914 року у Львові було створено Головну українську раду на чолі з Костем Левицьким. Він координував діяльність українців, що підтримували Австро-Угорщину. У травні 1915 року цей орган еволюціонував у Загальну українську раду, на чолі з тим же Костем Левицьким. На відміну від Головної української ради, ЗУР претендувала представляти інтереси уже всіх українців, а не лише підавстрійських.

Одним з принципово важливих кроків Головної української ради стало створення у серпні 1914 року військового формування українських добровольців — Легіону українських січових стрільців (УСС). Записувалися до них, переважно, учасники спортивних товариств «Сокіл», «Січ» та «Пласт».

Кость Левицький

Дмитро Донцов

Легіонери обороняли від наступу росіян Ужоцький перевал восени 1914 року та гору Маківку у Карпатах весною 1915ого. У вересні 1916 року після боїв за гору Лисоню, січові стрільці зазнали настільки значних втрат, що змушені були розформуватися.

У тому ж серпні 1914 року було створено Союз визволення України — організацію українських емігрантів з Російської імперії в Австро-Угорщині. Організатори союзу, Дмитро Донцов та Василь Дорошенко у війні робили ставку на Центральні держави (так ще називають Четверний союз). Пізніше, СВУ взяв участь у створенні та діяльності Загальної української ради, де забезпечив представництво наддніпрянців.

Щодо українських сил у складі Російської імперії, то вони не були такими єдиними як українці Австро-Угорщини. Симон Петлюра висловив особисту позицію «про необхідність виконання громадянського обов'язку» і своєю діяльністю підтримував Російську імперію у війні. Товариство українських поступовців, як головний координуючий орган українських сил, після довгих дискусій, аж у 1916 році прийняло дуже вчасне і потрібне рішення: заявило про свій нейтралітет у війні. Жодна зі сторін не могла забезпечити інтересів українців, отже і підтримувати когось з них сенсу не було.

Тим часом фронт на українських землях уже кілька разів встиг просунутися то в одну, то в іншу сторону, подібно до маятника. 1914 рік був більш успішним для Російської імперії. Царські війська зайняли Галичину у результаті успішної Галицької битви.

На новоприєднаних землях росіяни утворили Галицько-Буковинське генерал-губернаторство на чолі з Георгієм Бобринським. «Просвіту» та інші українські організації закрили, як і газети та журнали. У школах та гімназіях провели тотальну русифікацію. Проти греко-католицької церкви розпочалися гоніння. Митрополита Андрея Шептицького вислали до Росії.

У 1915 році австрійцям прийшли на підмогу німецькі війська, від чого росіянам стало непереливки. У результаті Горлицького прориву російські війська відступили з Галичини і навіть змушені були уступити частину Волині.

У травні-червні наступного 1916 року розпочався контрнаступ російських військ під командуванням генерала Олексія Брусилова, що увійшов в історію як Брусиловський прорив. Російським військам вдалося знову зайняти частину Галичини, Буковини та Волині.

У 1917 році росіяни спробували повторити успіх, проте «червневий наступ» повністю провалився. Російські війська змушені були покидати Галичину та Буковину. Таким чином, станом на 1917 рік обидві сторони конфлікту, фактично лишилися з тими землями, з якими й починали.

Війна ставала позиційною і чим далі, тим більш безглуздою. Загинуло приблизно півмільйона українців. Західноукраїнські землі були розорені. Промисловість та сільське господарство Наддніпрянщини теж не відзначалися позитивними тенденціями. Водночас різко зросла частка військового виробництва коштом цивільного. Регулярні страйки робітників поєднувалися з загрозою продовольчої кризи.

Не дивно, що на політичній кухні Росії та Україні шкварчало і кипіло так, що центр уваги перенісся з фронтів на вулиці та владні кабінети мирних міст. Поки що мирних. 1917 став роком кількох революцій, одна з яких — Українська.

⇦ Попередня лекція

Наступна лекція ⇨