Лекція 21: Українська революція

ІСТОРІЯ УКРАЇНИ В ІСТОРІЯХ: ЛЕКЦІЯ 21

Українська революція

Історія про українську революцію, Центральну Раду та її Універсали

Відео 1
Відео 2
Відео 3
Відео 4

На початку березня 1917 року до Києва династія Романових пала. Імператор Микола ІІ зрікся престолу. Владу перейняли російські ліберально-демократичні сили, що назвалися Тимчасовим урядом. Події увійшли в історію як Лютнева революція.

В умовах невизначеності майбутнього політичного життя професор Михайло Грушевський побачив шанс. Він прибув з Москви до Києва, де очолив Українську Центральну Раду. Цей орган утворили у березні 1917 року представники найбільших українських політичних сил та організацій, як ліберального, так і соціалістичного спрямування.

Українську Центральну Раду задумували як координуючий орган для розрізнених сил української інтелігенції в часи змін, що стрімко відбувалися в новій демократичній Росії. Проте, несподівано насамперед для себе, УЦР заручається підтримкою широких кіл суспільства і стає, по суті, українським парламентом.

Михайло Грушевський

На початку квітня 1917 збирається Всеукраїнський Національний конгрес з приблизно 700 делегатів. Вони висловлюють підтримку Центральній Раді та суттєво розширюють її склад і представництво. Головою переобирають Михайла Грушевського, а його заступниками відомого письменника Володимира Винниченка та літературознавця Сергія Єфремова. У квітні-травні проходять селянські з'їзди у різних містах, які також висловлюють підтримку Центральній Раді.

Навесні 1917 року швидкими темпами відбуваються українізація військових частин. Значна частина вихідців з українських губерній перебувала на фронті у складі російської армії. Представництво орієнтовно півтора мільйона українських військових зібралося на І Всеукраїнському військовому з'їзді. Делегати з'їзду висловили підтримку Центральній Раді та прийняли рішення про утворення Українського генерального військового комітету, який очолив Симон Петлюра.

Селяни та військові делегували своїх представників, тому чисельність УЦР значно зросла. Тому створили окрему Малу Раду — виконавчий комітет, що координував діяльність усієї Центральної Ради.

Очільники Центральної Ради, зважаючи на широку соціальну підтримку, вирішили, що це була нагода серйозно заявити про права на національну автономію. Володимир Винниченко їде до Петрограда (так називалася в той час столиця Росії) на переговори з Тимчасовим урядом.

Винниченку відмовили. Активність Центральної Ради зовсім не вписувалася в плани Тимчасового уряду. Лютнева революція відбулася, але Росія продовжила виконувати свої зобов'язання як учасник союзу Антанти у війні з Центральними державами. Війна тривала, хоча моральний стан військ був на нулі, про що свідчили численні дезертирства.

Солдати, значна частина з яких були селянами, прагнули повернутися додому і взяти участь у політичному житті. А ще встигнути на переділ землі, який обіцяли провести найбільш популярні політичні сили, насамперед соціалістичного спрямування, які, до речі, переважали і в Центральній Раді.

На червень 1917 року Тимчасовий уряд запланував повторити успіх Брусиловського прориву і як ніколи потребував єдності та концентрації усіх сил. Дії Центральної Ради, підтримку якій висловили українські солдати, могли зірвати усі плани.

Універсал

У червні 1917 р. Центральна Рада оприлюднила свій І Універсал. Назва документа відсилала до звернень козацьких часів. Зміст І Універсалу можна передати ключовою фразою «Автономія України!». Центральна Рада закликала «однині самим творити наше життя» і проголосила себе вищим органом влади в Україні до скликання Всеукраїнських установчих зборів. Так називали з'їзд, на якому мали б вирішити всі питання подальшого устрою країни.

Через кілька днів Центральна Рада підтвердила серйозність намірів, задекларованих у І Універсалі. Утворили Генеральний Секретаріат — національний уряд, як нинішній Кабінет міністрів, який мав займатися втіленням у життя рішень Центральної Ради. Очолив його Володимир Винниченко.

Тепер уже представники Тимчасового уряду були змушені їхати на переговори до Києва.

Генеральний Секретаріат

Літо

У липні 1917 року на урочистому засіданні Центральної Ради, Володимир Винниченко проголосив ІІ Універсал. «Ми, Центральна Рада, … завжди стояли за те, щоб не відокремлювати Україну від Росії».

За умовами ІІ Універсалу, Тимчасовий уряд визнавав Центральну Раду та Генеральний секретаріат. Але як свої представництва в Україні. Так само, визнавалася можливість надання Україні автономії. Але на Всеросійських установчих зборах. Дозволяли створення українських військових частин. Але в складі російської армії. Водночас, Центральна Рада запевняла, що не прагне незалежності та не буде проголошувати автономії України до Всеросійських установчих зборів. УЦР висловлювала необхідність поповнити свій склад представниками національних меншин. Тому ІІ Універсал опублікували також польською, російською та єврейською мовами.

ІІ Універсал — безперечно, дітище складних переговорів у складних умовах. Його зміст напрацювали приблизно за таким принципом: ось ваші вимоги, ось наші, на середині зійшлись. Силою усмирити Центральну Раду Тимчасовий уряд не міг. Російський наступ на фронті провалився, німецько-австрійські війська відбили Галичину і Буковину. Забери українські частини з фронту — повної катастрофи було не уникнути. Тому зі скрипом на зубах представники Тимчасового уряду погодилися визнати УЦР і майбутню автономію.

ІІ Універсал

Микола Міхновський

Для Центральної Ради ІІ Універсал дав визнання зі сторони російського уряду та розширення соціальної бази національними меншинами. Вони також направили своїх делегатів до УЦР. Однак, кризи також не вдалося уникнути. Для самостійників ІІ Універсал став останньою краплею. Вояки одного з перших українізованих формувань козацького полку імені Полуботка здійснили збройний виступ, щоб проголосити незалежність України. Вважається, що на нього їх надихнув Микола Міхновський, хоча прямих доказів немає. Завдяки злагодженим діям Центральної Ради та російських військ виступ швидко придушили.

Осінь

Очільники Центральної Ради були науковцями та письменниками, по суті — романтиками, що мали дуже мало досвіду участі в легальному політичному житті, тим паче в управлінні державою. До кінця осені вони так і не спромоглися побудувати ефективно діючий уряд та надійні військові частини. Серед очільників Центральної Ради існувала думка, що замість регулярного війська цілком достатньо формувати збройні сили на міліційній основі. Якщо ініціатива гальмувала зверху, її підганяли знизу. На місцях утворювалися добровольчі загони територіальної самооборони, що згодом об'єдналися в рух «Вільного козацтва». У жовтні 1917 року на з'їзді «Вільного козацтва» почесним гетьманом обрали Павла Скоропадського.

Тим часом, на фронті встановилася позиційна війна, що згодом перейшла в затишшя. Тимчасовий уряд переживав кризу за кризою. Російська армія, зокрема й українізовані частини, розвалювалася на очах. Дезертирство стало масовим явищем, не в останню чергу завдяки більшовицькій агітації.

За час Лютневої революції більшовики на чолі з Володимиром Леніним суттєво укріпили свої позиції і почали швидко набирати популярність. Секрет був простим: більшовики обіцяли селянам — землю, фабрики — робочим і, що найголовніше — закінчити війну.

Ради були новими органами управління робітників, селян та солдатів. Вони діяли паралельно з Тимчасовим урядом, тому ситуацію з розподілом влади в часи Лютневої революції ще називають «двовладдям». Більшовикам вдалося встановити контроль над радами.

Тому коли наприкінці жовтня за старим стилем більшовики вчинили переворот у Петрограді і відібрали владу у Тимчасового уряду, ІІ Всеросійський з'їзд рад його підтримав. Уже пізніше ця подія увійде в історію як Жовтнева революція.

Володимир Ленін

Замість Тимчасового уряду більшовики утворили Раду народних комісарів (РНК) на чолі з Володимиром Леніним. І один за одним взялися штампувати декрети — тобто постанови. Серед них найважливішими були декрет «Про мир», у якому йшлося про необхідність негайно припинити війну, і декрет «Про землю», який легалізував самозахоплення селянами поміщицьких земель. Вони були значною мірою пропагандистськими, проте суттєво підвищили авторитет і популярність більшовиків.

Події в Петрограді змусили заворушитися Центральну Раду. У листопаді 1917 року вона презентує ІІІ Універсал. Він проголосив утворення Української Народної Республіки. Щоправда, не пориваючи зв'язку з федеративною демократичною Росією. На кожну з обіцянок більшовиків у Центральної Ради була своя:

скасовували право приватної власності на землю: її мали соціалізувати, як того вимагали есери і передати селянам без викупу;
мали почати мирні переговори з Центральними державами;
впроваджували основні демократичні свободи;
8-годинний робочий день та державний контроль над виробництвом;
на грудень призначили вибори до всеукраїнських установчих зборів;
мала відбутися судова реформа та амністія політичних в'язнів;
меншинам гарантували національно-територіальну автономію.

Проголошення Третього Універсалу на Софійській площі в Києві.

Важливо також, що у ІІІ Універсалі окреслювали територію УНР. До неї зараховували землі, заселені переважно українцями: Київська, Подільська, Волинська, Чернігівська, Полтавська, Харківська, Катеринославська, Херсонська та Таврійська губернії (без Криму).

Територія УНР за ІІ Універсалом

Зима

Більшовики спробували застосувати перевірену тактику захоплення влади і в Україні. Однак, на Всеукраїнському з'їзді рад у Києві в грудні 1917 року, спроба перевороту провалилася. З'їзд висловив підтримку Центральній Раді.

Тоді делегати від більшовиків покинули з'їзд і переїхали до Харкова, де відбувався обласний з'їзд рад промислового Донецько-Криворізького басейну. Там вони проголосили встановлення в Україні радянської влади та створення власної УНР, з радами і комунізмом. На противагу Генеральному секретаріату також утворили власний уряд — Народний секретаріат.

Російським більшовиками тепер просто було заявити про надання радянській УНР права на самовизначення, а Центральну Раду звинуватити в буржуазній політиці. Між УЦР та більшовиками розпочинається війна.

Конфлікт подавали як війну «двох УНР», хоча навіть самі більшовики визнавали віртуальність радянської держави. Більшовицькі війська під керівництвом Володимира Антонова-Овсієнка та Михайла Муравйова на початку січня швидко опановують Лівобережну Україну. Київ опиняється під загрозою нападу з півночі та сходу. Всередині міста піднімають повстання робітники заводу «Арсенал», яке однак вдалося придушити. Наприкінці холодного січня 1918, на підступах до Києва, на залізничній станції Крути участь у захисті столиці беруть студенти та курсанти. Учасники бою під Крутами стали одним із перших символів жертовності у боротьбі за незалежність України.

IV Універсал

У таких складних умовах, 22 січня 1918 року Центральна Рада видає IV Універсал, у якому «УНР проголошується незалежною, вільною суверенною державою українського народу». Вперше з часів гетьмана Мазепи, Україна відкрито пориває з Росією. Влада в УНР до Установчих зборів мала залишатися в Центральної Ради, а виконавчу владу мала здійснювати Рада Народних міністрів (так перейменували Генеральний секретаріат).

Однак, вже через кілька днів, представники Центральної Ради вимушені були покинути Київ, а місто зайняли більшовики. У чому ж був сенс проголошувати незалежність саме в такий несприятливий момент?

Однією з основних причин стала необхідність підписати мирну угоду з Центральними державами. Якщо ви пам'ятаєте, Перша світова війна ще не закінчилася. Більшість прихильних до Центральної Ради військових частин залишалися там. Паралельно з Центральною Радою, мирні переговори вели і більшовики. Останні дорікали делегації УНР тим, що вона не може бути уповноваженою, адже є ще й цілком таки радянська Українська народна республіка.

Тому, проголошення незалежності ІV Універсалом допомогло у лютому 1918 року підписати у місті Брест мирну угоду між УНР та Центральними державами. За її умовами, Німеччина та Австро-Угорщина визнавали незалежність УНР та Центральну Раду. До території УНР, що окреслили ІІІ Універсалом, приєднувалися землі Холщини та Берестейщини. Німецькі та автро-угорські війська зобов'язувалися допомогти Центральній Раді у відновленні влади та боротьбі з більшовиками.

В обмін на допомогу, Центральні держави попросили поставку більше мільйона тонн продукції, зокрема зерна, цукру та м'яса. Німеччина та Автро-Угорщина перебували на межі продовольчої кризи і тому мали потребу скористатися ресурсами «житниці Європи».

Наприкінці лютого німецькі, австрійські та українські війська переходять у наступ. Так само динамічно як займали українські міста, більшовики їх і покидають. На початку березня Центральна Рада повертається до Києва. Українські війська так розігналися, що аж зайняли Крим, але вимушені були полишити його через розбіжності з німцями.

У цей же час, більшовикам врешті вдається підписати з Центральними державами власну Брест-Литовську мирну угоду. Росія виходила з війни і зобов'язувалася підписати мирову з УНР під керівництвом Центральної Ради. Без отих от хитрощів.

Наче ж все непогано так складалося для Центральної Ради на початку весни 1918 року. Проте, популярність Центральної Ради стрімко наближалася до нуля. Багаті верстви дратувалися соціалістичними ідеями, що декларували у своїх універсалах УЦР, бідніші верстви дратувалися, що УЦР не могла їх виконати. Німці дратувалися від того, що могли не отримати обіцяне зерно.

Та й соціалістів, якщо чесно, вони не любили. Спочатку, німецькі чиновники все активніше втручалися у діяльність Центральної Ради. Потім зрозуміли, що з ними взагалі краще справи не мати.

29 квітня 1918 року у Києві відбуваються одразу дві важливі події. На своєму останньому засіданні, Центральна Рада приймає Конституцію УНР. Того ж дня, в іншій точці столиці проголошують Українську Державу з гетьманом Павлом Скоропадським на чолі. П'ятому Універсалу так і не судилося бути написаним.

⇦ Попередня лекція

Наступна лекція ⇨