ІСТОРІЯ УКРАЇНИ В ІСТОРІЯХ: ЛЕКЦІї 13-14

Західноураїнські землі у складі Австрійської імперії наприкінці XVIII - у першій половині XIX ст., культура

Історія про весну народів, будителів та Руську трійцю

Відео 1
Відео 2
Відео 3

У 70-х роках XVIII століття, після першого поділу Речі Посполитої, Галичина опинилася в складі Австрійської імперії. Разом з частиною польських земель, вона утворила Королівство Галичини та Лодомерії. Хоча Лодомерія пізніше відійшла Росії, Східна Галичина не була самотньою землею з українським населенням у складі Австрійської імперії. Ще з XVII століття там перебувало Закарпаття у складі Угорського королівства. А в кінці XVIII століття у складі окремого округу до Галичини та Лодомерії приєднали Північну Буковину з містом Чернівці.

Західноукраїнські землі були строкатими етнічно: хоча більшість населення становили українці, у Східній Галичині значною була частка поляків та євреїв; у Північній Буковині — румунів; а на Закарпатті - угорців, румунів та поляків. З приходом австрійської адміністрації, у статусі чиновників на управлінців, на західноукраїнські землі переїздили також німці.

Суспільство продовжувало ділитися на стани: шляхту, духовенство, міщан та селян. Більшість українців проживала у селах. Лише незначна кількість належала до інших, більш привілейованих станів. Тому до соціальних відмінностей, значною мірою додавалися й національні. Найбільші міста — Львів, Броди, Ужгород, Чернівці, Тернопіль — були переважно не українськими.

Зміни, пов'язані з промисловим переворотом та індустріалізацією, відбувалися досить повільно.

Селяни вдавалися до саботування нестерпних повинностей, масових втеч, бунтів та навіть збройних виступів. Найчисленнішими стали холерні бунти на Закарпатті у 1831 році та повстання Лук'яна Кобилиці на Буковині у 1843-1844 роках. Неписьменний селянин Кобилиця підбурив інших, не менш неписьменних селян самовільно захопити пасовиська та луги у своїй окрузі. Він стверджував, що має дозвіл від самого цісара, тобто австрійського імператора. Насправді ж, Кобилиця купив звичайну книгу про права й повинності жителів гір, де йшлося зовсім про інше. Але перевірити ніхто не зміг. Повстання набуло значних масштабів. Кобилицю прозвали «гуцульським королем». Придушити повстання вдалося лише втручанням урядових військ.

Лук'ян Кобилиця

Будителі

Українське населення західноукраїнських земель перебувало у не завидному становищі. Йому було складно долучатися до всіх передових тенденцій ХІХ століття. На відміну від Наддніпрянщини, тут не міг сформуватися свій прошарок інтелігенції. Тому прапор діячів українського національного відродження несподівано перейняли греко-католицькі священики. В межах освітніх та релігійних реформ Марії-Терезії та Йосипа ІІ, греко-католицькі священики отримали можливість здобувати вищу духовну освіту у семінаріях Європи на рівні з католиками. І ця деталь відіграла роль.

Діячів національного відродження на західноукраїнських землях ми називаємо «будителями».

Першим осередком «будительства» стало Закарпаття, а саме Мукачівська семінарія наприкінці ХVIII століття.У середині ХІХ століття сп раву підхопив священик Олександр Духнович. Він почав писати власні твори народною мовою жителів Закарпаття, називав себе «русином», а також видав цією мовою буквар.

По той бік Карпат, у 1816 році у місті Перемишль виникло Товариство галицьких греко-католицьких священиків. Воно поставило собі завдання поширювати освіту серед простолюду та здобути право навчатися народною мовою. Член товариства Іван Могильницький першим почав проголошувати проповіді українською та обґрунтував, чому її не можна вважати мішаниною польської та російської.

Олександр Духнович

Національний рух продовжив просуватися далі на північ, і у 30-40 роках його осередком став Львів. У 1833 році студенти Львівського університету, а перед тим випускники греко-католицької семінарії, Маркіян Шашкевич, Іван Вагилевич та Яків Головацький заснували літературний гурток «Руська трійця». Подібно до своїх колег з Наддніпрянщини та Європи, члени «Руської трійці» горіли бажанням пізнавати та сприяти становленню народної мови та культури. Ключовою подією для трійчан, та й загалом галичан, стало проголошення Маркіяном Шашкевичем промови українською мовою в стінах університету на урочистостях на честь дня народження імператора.

Маркіян Шашкевич

Іван Вагилевич

Яків Головацький

Вершиною діяльності «Руської трійці» можна назвати видання альманаху «Русалка Дністрова» у 1836 році. Збірка містила зібрану трійчанами народну творчість та створену на її основі власну. Видання не на жарт розлютило імперських урядовців, тому майже увесь тираж вилучили, а «Руська трійця» вимушена була припинити свою діяльність.

Весна народів

Поширення ліберально-демократичних ідей у першій половині ХІХ століття, національне відродження та боротьба з ним, розвиток нових тенденцій та тягар старих проблем. Революційний потенціал накопичувався аж поки у 1848 році не вибухнув серією національно-визвольних рухів у багатьох країнах Європи. Вони отримали спільну назву «Весна народів».

«Клаптиковий» устрій Австрійської імперії затріщав по швах. У 1848 році, у результаті революції, було проголошено першу австрійську конституцію, скликано Рейхстаг (тобто парламент), а громадяни отримали права на свободу слова, друку та зборів. Довгоочікувану свободу отримали і селяни: у 1848 році в Австрійській імперії скасували панщину. Селяни ставали власниками землі та громадянських прав. Колишні власники отримували компенсацію за втрачену землю. Не вирішили тільки щодо права користування лісами та пасовиськами. Пізніше це стало причиною частих конфліктів.

У травні 1848 року утворили Головну руську раду, на чолі з священиком Григорієм Яхимовичем – орган, що представляв українців під час «Весни народів». Головна руська рада розпочала випуск першої україномовної газети – «Зорі Галицької», що виходила протягом революційних 1848-49 років.

Влітку 1848 року у Празі було скликано Слов'янський з'їзд, на який представники Головної руської ради відправили своїх членів. Восени 1848 року, Головна руська рада ще встигла скликати Собор руських учених у Львові – з'їзд українських науковців. Участь у ньому взяли приблизно 100 осіб. На ньому, серед іншого, вирішили взяти народну мову за основу літературної української і писати кирилицею. За одним з рішень Собору, утворили Галицько-руську матицю – організацію, що мала займатися друком та поширенням літератури серед українського населення.

Активній діяльності Головної руської ради протидіяли польські організації. Австрійська адміністрація робила поступки в культурно-освітніх питаннях, проте залишалася непоступливою у питаннях територіального поділу Східної та Західної Галичини. Зрештою, лавочку прикрили у листопаді 1848 року, коли у Львові спалахнуло повстання. Забарикадованих містян австрійці обстріляли з гармат. Повстання жорстко придушили і запустили маховик репресій. У всій Галичині згодом оголосили воєнний стан, і діяльність будь-яких товариств і зібрань стала незаконною. Головну руську раду закрили у 1851 році.

За час «Весни народів» українці австрійської імперії змогли отримати цінний досвід парламентської діяльності. На виборах до імперського Рейхстагу, українці змогли отримати своє представництво. Серед депутатів були й селяни. Депутатом Рейхстагу став і відомий нам ватажок селянських повстань на Буковині Лук'ян Кобилиця. Повернувшись у статусі депутата, «гуцульський король» почав нові селянські заворушення. Вони набули найбільшого розмаху у 1849 році, проте згодом були придушені.

«Весна народів» в Австрійській імперії досягла свого апогею тоді, коли угорці спробували збройно вибороти свою незалежність. Новий австрійський імператор Франц-Йосиф не погребував попросити допомоги у російського імператора Миколи І. Завдяки монаршій солідарності та російським військам, восени 1849 року перший революційний виступ ліберального націоналізму, зрештою, придушили.

⇦ Попередня лекція

Наступна лекція ⇨