ІСТОРІЯ УКРАЇНИ В ІСТОРІЯХ: ЛЕКЦІЯ 17

Культура України з середини 19 століття: освіта, наука, література й мистецтво

Історія української культури про театр та музику, реалізм і модернізм

Олімпійський принцип «вище, швидше, сильніше», що виникає в кінці ХІХ століття, непогано описує і розвиток науки в другій половині цього століття.

До існуючих Харківського, Київського та Львівського університетів додаються нові. У 1865 році на базі Рішельєвського ліцею в Одесі виникає Новоросійський університет. У 1875 році створюють Чернівецький університет імені Франца-Йосифа, а нині імені Юрія Федьковича. Нині будівлі цього університету розташовані у колишній резиденції православного митрополита Буковини, збудовані у стилі еклектики – тобто поєднання різних стилів. Їх ще люблять називати «українським Гоґвартсом».

Наприкінці століття в Києві, Харкові, Львові та Катеринославі з'являються політехнічні інститути, які спеціалізуються на підготовці технічних спеціальностей.

If a building becomes architecture, then it is art

Багато українських науковців відзначилися важливими науковими відкриттями. Зокрема, Ілля Мечников описав клітинний імунітет та фагоцитоз, за що отримав Нобелівську премію. Учнем Мечникова був мікробіолог та спеціаліст з епідемій Данило Заболотний.

У царині гуманітарних наук на особливу увагу заслуговують сходознавець Агатангел Кримський, археолог та етнограф Федір Вовк та філолог Борис Грінченко. Українські історики в цей час працюють над створенням наукових концепцій української історії. Зокрема, праці Миколи Костомарова, Володимира Антоновича та Дмитра Яворницького присвячені історії козацтва.

Першою масштабною узагальнюючою працею з історії України можна назвати «Історію України-Руси» Михайла Грушевського, професора Львівського університету. До Львова він переїхав з Києва і там очолив Наукове товариство імені Тараса Шевченка, що стало в цей час серйозним науковим центром.

Можна стверджувати, що в другій половині ХІХ століття людство повернуло віру у пізнавальні можливості людського розуму. Небувалі темпи прогресу стимулювали небувалий розвиток наук, особливо технічних та природничих.

Віра у всемогутність наукового пізнання світу відобразилася і у мистецтві, де на провідні позиції вийшов реалізм. Якщо романтики насамперед звертали увагу на внутрішній світ людини, то реалісти намагалися проаналізувати та зрозуміти людину через оточуючу її дійсність та причинно-наслідкові зв'язки. Основний художній принцип реалізму - правдиве відтворення дійсності.

Реалізм в українському мистецтві проявляється в широкому спектрі жанрів. В літературі однією з перших до реалізму звернулася Марко Вовчок у повісті «Інститутка». У 80-90-роках з'являється «об'єктивна проза» Івана Нечуя-Левицького, Панаса Мирного, Івана Франка та багатьох інших. У них відображаються усі риси неприглядної дійсності з фотографічною точністю, але основне завдання — зрозуміти мотивацію вчинків людини, впливу оточення та, зрештою, людську природу.

В українському живописі цього часу реалістами були Сергій Васильківський і Микола Пимоненко, Ілля Рєпін та Тарас Шевченко.

Проте, будь-який мистецький напрям приходить як заперечення свого попередника, а тому сам приречений на кризу. Для реалізму збудником кризи стало поширення фотографії. У чому художня сила реалізму, якщо фотографія все одно відобразить дійсність краще і точніше? У пошуках нових мистецьких завдань та форм, виникає цілий ряд мистецьких напрямів, кожен з яких закінчується на -ізм, а спільно ми об'єднуємо їх усі під одним -ізмом — модернізмом.

Модернізм протиставив себе класичному мистецтву з його прагненням до відтворення відомих або забутих форм. Модерністи прагнули постійно шукати та творити нові форми, стверджувати їхню цінність навіть у відриві від реальності.

В українській культурі представниками модернізму можна вважати архітектора Владислава Городецького з його «Будинком з химерами», художників-імпресіоністів Олександра Мурашка та Івана Труша, письменників Ольгу Кобилянську, Івана Франка, Лесю Українку та Михайла Коцюбинського.

Пошуки модерністів привели їх, зрештою, до всього, що ви так любите: в поезії це «Осте сте сте, бі бо бу» — Михайля Семенка, в живописі — «Чорний квадрат» Казимира Малевича. За прикладом Михайля Семенка, що у 1914 році символічно «спалив свого «Кобзаря», футуристи, кубісти, кубофутуристи, авангардисти та супрематисти відмовлялися від усього, що було створено до них і шукали вираження не в реальному, а в абстрактному мистецтві.

Друга половина ХІХ століття стала часом формування професійного українського театру та класичної музики. У 1864 році у Львові відкрився перший професійний театр.

А у 1882 році у Єлисаветграді почала працювати перша на Наддніпрянщині професійна трупа акторів під керівництвом Марка Кропивницького. У цій трупі грало багато видатних акторів того часу: Марія Заньковецька, Микола Садовський та Панас Саксаганський, через що вона отримала назву «театр корифеїв». Серед іншого, там ставили і п'єси класиків української драматургії Михайла Старицького, якого ви можете знати завдяки твору «За двома зайцями», того ж Марка Кропивницького та Івана Карпенка-Карого, автора «Мартина Борулі», «Ста тисяч» та інших відомих творів.

У музичному мистецтві варто розпочати з Семена Гулака-Артемовського, якого вважають автором першої української опери «Запорожець за Дунаєм». Атлантом, що тримав світ української музики, в цей час був Микола Лисенко - автор таких опер як «Різдвяна ніч», «Тарас Бульба» та інші. Опера — складний жанр для виконання. Особливої популярності в ньому здобула Соломія Крушельницька.

У другій половині ХІХ століття будують оновлені оперні театри в Одесі, Львові та Києві. Прикладами архітектури українського модерну є будівлі Полтавського земства та страхового товариства «Дністер» у Львові. Прикладом неовізантійського стилю (тобто такого, що наслідує старий візантійський стиль) є Володимирський собор архітектора Олександра Беретті.

І на завершення не забудьте звернути увагу на відомий пам'ятник Богдану Хмельницькому, авторства Миколи Мікешина, що стоїть на площі перед Софією Київською.

Слід також відзначити особливу роль меценатів того часу. Богдан Ханенко український колекціонер старовини і творів мистецтва, зібрав велику колекцію творів мистецтва і бібліотеку. Його дружина однією з перших почала збирати давньоруські ікони. Зіграв головну роль у заснуванні Київського художньо-промислового й наукового музею, основу експозиції якого склала археологічна колекція Ханенків.

Тесть Богдана Ханенка цукровий магнат Микола Терещенко особливу увагу приділяв добродійним справам — допомагав дитячим притулкам, міській лікарні і ув'язненим, інвестував у будівництво громадських будівель.

⇦ Попередня лекція

Наступна лекція ⇨